Шкільний омбудсмен
Ноздріна Анастасія
Презентація платформи "Шкільний омбудсмен"
Частина 1
Частина 2
Чи можливий незалежний інститут захисту прав дитини в Україні? З чого він має початися — з політичної волі, харизматичного лідера чи звичайної небайдужості влади і соціуму до дітей? Чи він справді потрібен?
Розвиток України як правової, соціальної держави неможливий без забезпечення повноцінних умов для життя і розвитку дітей, створення ефективного механізму захисту їхніх прав.
В цьому напрямі в Україні здійснюється значна робота. В той же час проблема соціального захисту прав дітей не втрачає своєї актуальності, а навпаки, набуває все більшого значення.
Дані статистики і результати сучасних соціологічних досліджень свідчать про те, що реформи останніх десятирічь привели до зниження загальної культури, ціннісних мотивацій учнів, погіршення їх здоров'я й умов навчання.
Всі ці фактори негативно впливають на процес забезпечення права дитини на освіту та дотримання його особистих прав в основному інституті загальної освіти - школі, що є головною складовою соціального інституту освіти.
Ці явища посилюються вкрай низьким рівнем правової культури в суспільстві в цілому і серед учасників освітнього процесу зокрема, недостатністю фінансування інституту освіти, недосконалістю державної політики щодо дітей, відсутністю вибудуваної системи забезпечення прав дитини на рівні конкретного загальноосвітнього закладу.
Українські діти дуже часто "відчувають страх перед школою". Особливо це характерно для початку навчального року, причому у вчителів теж є ця тривожність. "Тому важливо створити в школі безпечну атмосферу пізнання", "і не тільки фізичну, а й емоційну та психологічну".
"Це має стати кроком до впровадження в школі педагогіки партнерства", - зазначила міністр освіти і науки Лілія Гриневич.
Робота ця не тільки необхідна дітям і суспільству, вона також необхідна і плідна для самої школи.
Атмосфера дитячої захищеності і психологічного комфорту змінює стиль шкільного життя, і дійсно перетворює вчителів і дітей в союзників і однодумців, тобто робота по захисту прав дитини - дієвий інструмент повсякденної педагогічної практики.
На сучасному етапі розвитку українського суспільства спостерігаються взаємопов'язані зміни в політико-правовій, соціально-економічній і культурній сферах.
Вони визначають пріоритети розвитку інституту освіти і обумовлюють необхідність формування нової концепції української школи, в якій особлива увага приділяється розвитку і реалізації індивідуальних здібностей учнів, їх самореалізації, а також забезпечення прав дитини.
Ми навчилися вимірювати знання - оцінками та балами, але складно говорити про критерії оцінки ефективності виховної роботи в школі. Кількість проведених заходів - не показник. Важливо робити акцент на якості проведеної роботи і на результаті.
Тема виховання всеосяжна і зрозуміло, що існує вплив школи, сім'ї та оточення.
Є проблеми з вихованням і є запит суспільства, щоб цю роботу в школах активізувати
До тих пір поки не відбудеться розуміння значущості системи демократичного управління школою багато проблем української освіти і суспільства будуть залишатися.
Демократична школа - це школа, в якій приймаються норми і правила спільного життя і саме на них спираються при виникненні конфліктної ситуації.
Демократія в школі багато в чому виконує виховну функцію.
Демократія дає дуже багато дітям в плані розвитку - соціальної компетентності, комунікативних навичок, критичного мислення, поваги прав і свобод інших людей, а найголовніше - уявлення про те, що ж таке громадянське суспільство не теоретично - розповідями вчителя про демократію на уроках права, а через систему шкільного співуправління.
Шкільне самоврядування - важливий механізм реалізації прав дитини на свободу слова і думки, на самореалізацію і участь у громадському та культурному житті.
Створюючи систему шкільного самоврядування, соціальний інститут школи формує правовий простір, в якому дитина здійснює соціально значиму ініціативу.
На думку більшості учнів, шкільне самоврядування необхідно для того, щоб вони могли реалізувати право на власну думку, на участь в суспільному житті, на свободу асоціацій і мирних зборів, особисті права на захист і допомогу, самореалізацію.
Самоврядування виконує в школі функції самоактіваціі, організаційного саморегулювання і колективного самоконтролю. Воно дозволяє на практиці розвивати соціальну компетенцію, формувати громадянську позицію і правові установки особистості, вдосконалювати навички соціальної поведінки.
Зараз є різні форми дитячого самоврядування.
Найкращою формою реалізації захисту прав учнів, підвищення рівня їх правової культури на сьогоднішній день - це інститутшкільного омбудсмена, захисника справедливості в шкільному середовищі, який допомагав би захищати права дітей, який вирішував би конфлікти між учнями, вчителями та батьками і якого учні могли б самі обирати з-поміж себе.
В окремих установах є шкільні парламенти, в деяких гімназіях діє шкільний уряд.
В даний час в деяких областях є шкільна служба примирення, яка є певним аналогом третейського суду та системи медіації, а ось шкільний омбудсмен швидше повинен нагадувати уповноваженого з прав людини.
Ідея ця не є новою. У багатьох школах учні вже давно вибирають своїх уповноважених, тільки називатися вони можуть по-різному.
Дуже важливо, щоб це була працююча система, реально потрібна дітям, а не дорослим.
Інститут шкільного омбудсмена - орган контролю за забезпеченням дотримання прав всіх учасників освітнього процесу.
Діяльність шкільного омбудсмена гарантує забезпечення прав і розвиває цивільно-правову культуру, попереджає порушення прав учасників освітнього процесу, будується на принципах незалежності, справедливості, ініціативності, відповідальності, гуманності, відкритості, об'єктивності та доступності, а також взаємодії і співпраці з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, відповідальними за забезпечення і захист прав, свобод і законних інтересів дитини.
Шкільний омбудсмен виконує правоохоронну, просвітницьку, регулюючу, соціально-психологічну, контролюючу функції.
Функціонал омбудсмена спирається на поєднання трьох напрямків: правової діяльності, критичного мислення, психології.
